Через загрозливу ситуацію для світового довкілля та кризи на ринку палива, ціна на яке залежить від політики нафтотрейдерів, гостро постає питання про альтернативні джерела енергії. Вони покликані зменшити згубний вплив індустрії на природу. Біопаливо є значно менш шкідливим для довкілля аніж паливо викопного походження.
В Україні традиційною культурою для таких цілей є ріпак. За обсягом виробництва в Україні він поступається лише соняшнику та сої. За даними Держстату України площі збирання ріпаку у 2016 році сягали 449 тис. га, а у 2017 році посівні площі під озимим ріпаком склали 899 тис. га, і це стало першим збільшенням за останні 4 роки. Для порівняння, дані Міністерства сільського господарства США (USDA) за травень 2017 року свідчать, що світове виробництво олійного насіння у 2016–2017 маркетинговому році становило 566 млн т, з яких частка ріпаку лише 12%, площі під культурою складають 33,7 млн га. За даними звіту Єврокомісії, в наступні 10 років виробництво ріпаку буде зменшено на користь сої та соняшнику — європейські фермери роблять ставку на кормові культури, оскільки виробництво біопалива більше не в пріоритеті. Керівництво Міжнародного валютного фонду висловило стурбованість тим, що переорієнтація орних угідь на вирощування технічних культур і подальша переробка їх в паливо сприяє різкому зростанню продовольчих цін.
Але проблема не тільки в цьому. Відомо, що ріпак є досить агресивною культурою. Збільшення площ цієї культури та орієнтація на масове вирощування призведе до отруєння навколишнього середовища, оскільки будуть використовуватися мінеральні добрива, пестициди і гербіциди, вони потраплятимуть до грунту і підземних вод. Щоб отримати одну тону врожаю насіння, ріпак виносить із ґрунту: азоту — 45-80 кг; фосфору — 18-40 кг; калію — 25-100 кг; кальцію — 30-150 кг; магнію — 5-15 кг; сірки — 30-45 кг.Близько 15-25% поживних речовин ріпак використовує з ґрунтових запасів, а решту вносять у вигляді мінеральних добрив.
Ріпак небезпечний тим, що витягує з нижніх шарів родючого шару ґрунту запаси вологи, а це негативно позначається на родючості грунту. Лише тільки за проростання насіння ріпак вбирає до 50–60% води від загальної маси, тобто запас продуктивної вологи має бути не менш як 10-15 мм у 10-сантиметровому шарі ґрунту. Далі потреба зростає. Найбільша кількість вологи необхідна ріпаку у фазу «бутонізації-цвітіння». При дозріванні коренева система ріпаку проникає на глибину до 180-250 см.
Інша культура, що викликає багато питань – це соняшник. Україна перша у виробництві соняшнику, бо це гарантовано прибуткова культура. Популярність соняшнику серед аграріїв пояснюється високим попитом на світовому та внутрішньому ринках. За даними Міністерства аграрної політики та продовольства України посівна площа соняшнику під урожай 2015 року складала 4,8 млн га, у 2016 році він займав площу 5,5 млн га, а у 2017 році – 5,6 млн га. У 2017 році сівба соняшнику на площах понад 500 тис. га проводилася у Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській та Миколаївській областях, на площах понад 400 тис. га — у Харківській та Одеській. На відміну від України, у світовому сільському господарстві насіння соняшнику не належить до основних олійних культур, хоча й посідає значне місце в олійному балансі. За даними Міністерства сільського господарства США (USDA), частка соняшнику у світовому виробництві олійного насіння 2017 – 2018 маркетингових років досягає лише 8%.
Надмірне збільшення посівних площ соняшнику в Україні створює дисбаланс у їх структурі, що в свою чергу знижує врожайність через скорочення запасів вологи у кореневмісному шарі грунту, сприяє накопиченню інфекційного початку мікозних і бактеріальних захворювань, поширенню специфічних бур’янів (вовчок) і шкідників.
За даними Миколаївської дослідної станції врожайність соняшнику значною мірою залежить від строків повернення на попереднє місце та від насичення їм сівозмін. Так, проаналізувавши дані можна сказати, що оптимальним строком повернення соняшнику на те ж поле є 9 років, що дає змогу отримати урожай 21,4 ц/га, тоді як повернення через 3 роки знизило врожай на 6,5 ц/га. Що стосується формуванню специфічного біологічного комплексу шкідників та хвороб, за даними Ерастівської дослідної станції, якщо щорічно сіяти соняшник, то ураженість несправжньою борошнистою росою буде на рівні 40%, а якщо повертати цю культуру через 9 років, то відсоток ураженості зменшиться на 34,5%. При зменшенні періоду повернення забур’яненість посіві соняшнику вовчком збільшиться у 9 разів.
Внаслідок невиправданої відмови від парів і надмірного насичення сівозмін соняшником, екологічне навантаження також досягне свого максимуму, водне голодування стане хронічним для всієї системи землеробства. За останні 10 років при збиранні урожаю соняшнику у степовій зоні в 1,5 метровому шарі грунту запаси продуктивної вологи були нульовими, тому в сівозмінах соняшник не повинен перевищувати 10 – 12%.
Насичення сівозмін соняшником та ріпаком, культурами з високим використанням вологи та поживних елементів, а також з зростанням фітосанітарних ризиків веде до зниження продуктивності ріллі та збільшенню виробничих витрат на усунення негативних наслідків порушення співвідношення сільськогосподарських культур в сівозмінах. Для південної степової зони дуже важливо оптимізувати структуру посівних площ, де частка соняшнику не повинна перевищувати 15 – 20%. Високі врожаї ріпаку з мінімальною шкідливою дією на грунт можна отримати при запровадженні спеціальної ріпакової сівозміни, в який частка ріпаку буде займати 20 – 25%.
Землеробство – це багатокомпонентна система, яка у випадку однобокого підходу до експлуатації землі втрачає пріоритети. Якщо ми не будемо будувати раціональну систему землеробства, яку зараз ретельно будують у всьому світі, то це неминуче призведе до катастрофічних наслідків.
Текст: Євгенія Ткачова