Буйволи – новий вид тварин у скотарстві України

3 ноября, 2020

Згідно сучасної методології оцінки видів тваринництва, реальна перспектива розвитку за тим видом худоби, яка характеризується наступними властивостями: міцне здоров’я, довголітня тривалість продуктивного використання, стабільна плодючість, висока якість отриманої сировини, в т.ч. за вмістом жиру, білка, лактози, вітамінів, ферментів, мінеральних речовин в молоці, виготовлення з цієї сировини якісних продуктів харчування.

Також важлива наявність внутрішньовидових продуктивних типів тварин: молочний, м’ясний, комбінований, здатність пристосовуватись до зовнішніх умов середовища, в т.ч. екстремальних.

У світі існує достатня кількість генетичних ресурсів для забезпечення ефективного селекційно-генетичного поліпшення наявного поголів’я тварин за комплексом господарсько-корисних ознак.

Буйволи виявились в даний період часу з врахуванням вищеперерахованих вимог, найбільш перспективними для інтенсивного розширеного розвитку. За різними даними процес одомашнення буйволів відбувався близько 10 тис. років. У п’ятому тисячолітті до н.е. буйвола одомашнюють в Китаї, в третьому тисячолітті до н.е. – в Індії.

Під час правління Олександра Македонського буйволи потрапили у Південну та Південно-Східну Європу. Опанувавши римські простори, завдяки доброму норову та відмінним робочим якостям вони потрапляють до кордонів Римської імперії, де буйволів інтенсивно використовують на роботах у соляних копальнях, які годували римських громадян (теперішнє Закарпаття, Угорщина, Румунія, Крим). Поява буйволів у Європі пов’язана з розповсюдженням ісламу та арабської окупації у VII сторіччі. У Східній Європі буйволи з’являються в XII-XV столітті нашої ери з появою хрестоносців та після вторгнення турок-османів під час розширення Османської імперії.

Буйволи – наземні тварини, невід’ємним середовищем їх існування є водоймища, де вони проводять більшу частину свого життя. На берегах річок, озер, вкритих соковитими травами та різними кущами і деревами, що забезпечує буйволам комфортні умови для життя, продукування та розмноження. Відповідно до середовища існування і походить їх класифікаційна назва. Азіатські буйволи (Bubalusbubalis) поділяються на два підвиди – буйвол річковий (riverbuffalo) та болотяний (swampbuffalo).

Нині чисельність буйволів (Bubalusbubalis) у світі становить більше 182 млн. голів, близько 174 млн гол. в Азіатських країнах, 3,7 млн гол. в Єгипті, у Південній Америці — 4,3 млн гол. Буйволів, де поголів’я в основному гібридне riverbuffalo Х swampbuffalo, в Європі 459 тис. гол., решта знаходиться в Австралії.

В світі відбувається поступове збільшення чисельності буйволів, проте продуктивний потенціал їх повністю не розкритий. У молочному скотарстві захоплення голштинізацією поки стримує інтенсивне поширення буйволів в світі, хоча в країнах Азії простежується збільшення популяції цього виду тварин. У європейських країнах, в т.ч. і Україні, буйволи потрапили в розряд «забутих» тварин, і не розглядаються як перспективний потенціал збільшення органічних продуктів харчування для населення України. Однак буйволів відносять до сільськогосподарських тварин майбутнього, так як вони не є конкурентами людству в харчовому ланцюгу.

В Україні розводять буйволів азіатського кореня, тобто буйвола річкового (riverbuffalo). У недавньому минулому буйволоводство в Україні було однією з традиційних галузей тваринництва у кримських татар та в русинів у Закарпатському регіоні, але за часів перебудови та комерціалізації всіх галузей народного господарства настав занепад і цієї галузі. З 2007 року розпочалася інтродукція буйволів із Закарпатської в Київську область, тварини мають відмінні акліматизаційні властивості, що спонукало до їх всебічного вивчення. Розводять буйволів в Україні як молочних та м’ясних тварин. Молочна продуктивність буйволів в Україні невелика – 1500-2500 л молока, 7,6-10,5 % жиру, 4,3-5,1 % білка, в перерахунку на коров’яче молоко 3,4% жирності – 4,5–5,5 тис. літрів молока. В Індії, Болгарії та Італії їх роздоїли до 6000 кг молока при 10 % жирності та 5% білковості за 280 днів лактації.

Тварини крупні, матки мають живу масу 650-780 кг, буйволи-самці 800-950 кг. Вони мають спокійний норов, довірливі, дуже прив’язуються до однієї людини, що спричиняє труднощі в молочному буйволоводстві. Буйволиці мають відмінні материнські якості, вони охоче приймають буйволят-сиріт. Середня тривалість тільності у буйволиць української популяції в середньому 319 днів при варіації 312–339 днів, теляться вони легко, завдяки дрібноплідності, маса теляти при народженні 25–40 кг, буйволиця виношує лише одне теля. Випоюють телят двічі на добу відповідно і самиць доять двічі, на підсисі теля смокче матку декілька разів на добу. Статевої зрілості буйволи досягають при відмінних умовах утримання та годівлі у віці 10–12 міс., але при негативних умовах може затримуватися до 2,5–3 років. Тривалість життя буйволів в середньому 20–25 років, деякі тварини при відмінних умовах утримання досягають 55-річного віку.

Масть тварин в основному чорна. Буйволи мають широкі, довгі ратиці, що забезпечує їм можливість перебувати на болотистих топких місцевостях. Буйволи дуже страждають без водного режиму існування. Вони охоче поїдають очерет, осоку, бадилля кукурудзи, гілковий корм та інші грубі рослинні корми. При згодовуванні зернових буйволи швидко осалюються.

У давні часи лікарі-іудеї використовували м’ясо буйволів для профілактики та лікування анемії у людей, оскільки воно має підвищений вміст заліза. М’ясо дуже смачне, солодкувате на смак, у молодих буйволів світле та соковите, у дорослих буйволів – темно-червоне, смакові та кулінарні якості відмінні. Забійні якості буйволів задовільні: 48–55%, вихід м’яса – 55–65%, субпродуктів 7–8,2, кісток 14,5–15%, жиру підшкірного та жирового поливу – 10–20 %, жиру внутрішнього – 3–5%.

У зв’язку з тим, що буйволи розповсюджені в зонах з жарким та вологим кліматом, а ця зона сприятлива для інфекцій та паразитів, то буйволи мають підвищену стійкість до кровосисних та кровопаразитарних, туберкульозу, ящуру, піроплазмозу, анаплазмозу. Буйволиці, що хворіють на бруцельоз, народжують телят. Самиці стійкі до хвороб вим’я (маститів та ін.).

На превеликий жаль, в Україні залишилась мізерна кількість буйволів: на 01.01.2014 р. за неофіційними даними в Україні приблизно усього 117 голів буйволів

В Україні відсутні скоординовані дії щодо розведення української популяції буйволів. Досі не розроблено жодної програми по збереженню генофонду буйволів і, відповідно, не виділяються з бюджету кошти на їх збереження, не внесені вони і до реєстру статистичної звітності України, а це означає що буйволів в Україні не існує, хоча в Україні всі буйволи заідентифіковані.

Отже, молоко та м’ясо буйволів може бути базовою основою виробництва органічної продукції для населення України. Вирішити проблему поширення буйволів і розкрити їх генетичний потенціал можна лише послідовною політикою держави, створенням програм з розвитку галузі буйволоводства, створенням науково-дослідного центру з буйволоводства в Україні.

Ігор Гончаренко,
професор кафедри генетики, розведення та біотехнології тварин,
доктор с.-г. наук, професор
Національного університету біоресурсів і природокористування України
Фото: архів Ігоря Гончаренко

Новости по теме

| |