Африканська чума свиней, відсутність продуманої та налагодженої державної підтримки, і елементарне небажання бізнесменів чекати прибутку, бо немає впевненості в завтрашньому дні – це основні моменти стримування розвитку свинарства в Україні. Про проблеми та основні виклики цієї галузі в ексклюзивному інтерв’ю інтернет-виданню «АгроЮг» розповів експерт, доктор с.-г. наук, доцент, в.о. завідувача кафедри технологій у птахівництві, свинарстві та вівчарстві НУБіП України (м. Київ), професор кафедри Вадим Лихач.
АЮ: Наскільки свинарство можна назвати конкурентоспроможною галуззю в Україні, зокрема в південному регіоні?
В.Л.: Будь-яка галузь тваринництва на сьогодні є затребуваною та рентабельною. Все залежить від вкладання в неї коштів. Є такий вираз: з грошей – гроші, з повітря – повітря. Не може бути на рівному місці конкурентоспроможного, рентабельного підприємства. Хто вкладає в інновації, хто вкладає в науку, в знання – той має конкурентоспроможну продукцію. Я часто кажу студентам: «Якщо ви годуєте суперм’ясні генотипи тільки однією пшеницею, то не очікуйте від неї суперприбутку». Ми робимо вигляд, що годуємо свиней, вони роблять вигляд, що ростуть. Так можна коротко охарактеризувати конкурентоздатність: якщо ти вклав, то матимеш результат.
На сьогодні ринок свинарства – другий після пташиного. Птиця своєю кількістю оборотів і скоростиглістю має переваги: за 42 дні ми маємо 2-2,5 кг м’яса бройлера. А свиня виростає до 100 кг, як би ми не крутили, десь за 160-170 днів. Різниця обороту викликає переваги у птиці, а також її вартість. Середня вартість свинної м’якоті – 130-150 грн/кг, грудка птиці – 95-100 грн/кг. І плюс купівельна спроможність нашого населення низька, тому ми більше будемо орієнтуватись на птицю.
Тому свинарство чітко займає другу позицію. І якщо навіть взяти статистику 70-х рр. минулого сторіччя, то в м’ясному балансі країн, які займаються свинарством та споживають його продукт, близько 40% буде продукція свинини. У дбайливого господаря свиня ніколи не буде збитковою.
На півдні – житниці України, в наявності розгалуженої системи портів, звідки ми вивозимо збіжжя, яке збираємо, гріх не пропускати його через прирости свиней. Це просто порушення всіх законів продовольчої безпеки нашої держави. Давайте пригадаємо історію: в кожному селі була свинарська ферма. Не КРС, тому що КРС все ж таки більше споживач зеленої маси трави, а в нашому регіоні це проблематично у зв’язку із кліматичними умовами. А у свинарстві це бетонна коробка з налагодженою системою годівлі та вентиляції. Зерновими забезпеченість колосальна. Тому, чому б не розвивати цей бізнес? Якщо брати аналіз по чисельності поголів’я свиней по областям, то Миколаївська область регулярно займає останнє місце. Парадоксально.
АЮ: На вашу думку, чому так?
В.Л.:Є різні складові, втому числі, вважаю, що держава в свій час не давала можливості інтенсивно реалізувати цей напрям. На сьогодні є одиниці господарств в Миколаївській області, які займаються потужно напрямом свинарства, але все одно область займає по поголів’ю останнє місце.
Велика кількість поголів’я, в основному, сконцентрована в Східній, Центральній і Західній Україні.
В південному регіоні щодо конкурентоспроможності – воно має право на існування. Ми цифри з вами подивились. Але немає чомусь бажання розвивати цю галузь. Чому? Я не можу сьогодні відповісти на це питання.
АЮ: Чи можна однією з причин назвати низький рівень підготовки фахівців?
В.Л.: Можна навчити будь-кого, і дати їм гідну зарплату, умови, і вони будуть працювати. Проблема не в цьому. Ніхто не хоче напружуватися. Адже свині хворіють, свині дохнуть. А це люди, соціальна сфера, екологія – цілий комплекс турбот. Навіщо напружуватися, якщо ти виростив зерно, продав його, і лежиш півроку? А свині кожен день хрюкають, гній, їжа, ще активісти прийдуть – їм смердіти буде. Ніхто цим не займається.
За недавніх часів в кожному селі була ферма – була робота для людей, прагнення до показників. Так, були свої перегини, але це робилося для того, щоб люди не страждали дурницями і були нагодовані. І знову ж таки, ніхто не виключає той факт, що колгоспи всіх годували. Може вони і не були такими прибутковими, тому що харчувалося все село від нього. Але це вже інше питання. А сьогодні я бачу одну причину – ніхто не хоче напружуватися. А ці великі гравці продали зерно і забули, отримали свою маржу. Навіщо їм той головний біль? Тільки фанати і патріоти, які розвивають і люблять цю справу, починають займатися свинарством.
АЮ: Наскільки, за вашими спостереженнями, в Україні розвинена племінна робота?
В.Л.: Для початку давайте ознайомимось із породним складом племінного поголів’я нашої неньки України. Наводжу дані станом на 2018 рік, але на сьогоднішній день нічого особливо не змінилось. Національні породи: Українська м’ясна (2,8%), Полтавська м’ясна (2,5%), Червона білопояса (1,8%), Миргородська (0,6%), Українська степова біла (0,4%), Українська степова ряба (0,05%).
Великі світові генетичні компанії бачать у племінній роботі великий заробіток, вкладають туди шалені кошти, як державні, так і комерційні. Створюють спеціальні університети, лабораторії з науковцями, при вузах, при дослідницьких університетах і удосконалюють генетику протягом часу.
Як рухались в Радянському Союзі та Незалежній Україні? На території України є Інститут свинарства – це був всесоюзний Інститут свинарства. Не було більше в жодній країні Радянського Союзу такого інституту – це був конгломерат і мізки всього свинарства. Він працював і більшість вітчизняних порід були створені там. Але за часів незалежності пріоритет держави не був направлений на продовольчу безпеку, а був направлений на швидкий заробіток.
І мені як патріоту, як науковцю болить, що ми сьогодні віддаємо шалені кошти зарубіжним компаніям, купляючи в них генетику та технології. Хоча все, що вони пропонують, вже раніше напрацьовано в нас.
Шлях інноваційного продукту. Не проблема його створити, а проблема – просунути на ринок. Тому що наші науковці – не продавці. Вони можуть вигадати все, що хочеш, але продати для них проблематично через свою боязнь та відсутність комунікації. Треба наймати менеджмент, маркетинг, який може продати. Тільки зараз ця зв’язка почала зароджуватись і по технологіям пробиватись. А от по тваринництву ми втратили свої позиції. Тому свинарство України залежне від данської генетики, від англійської та польської селекції. А хоча по смаковим якостям ці наші породи незамінні. Якщо при нормальних умовах утримання їх м’ясо відрізняється колосально і має неперевершені смакові якості.
Існує небажання вкладати у племінну базу кошти, в цьому не бачать ефекту. Навіщо? Краще заробити відсотки на купівлі племінних свиней з-за кордону, ніж розвивати своє. І бажання ЄС спрямовано на те: «Навіщо вам розвивати своє? У нас все розвинуте, не гайте часу – купуйте наше». Це абсурд. Може колись психологія нашого диджіталізованного управлінця дійде до того, що треба звернутись до землі. Бо наш потенціал колосальний: ми можемо забезпечити м’ясом всю Європу та весь світ. Може мої фрази схожі на божевільного, але якщо вже Ізраїль та Саудівська Аравія – лідери по виробництву молока, і це в пустелі! Ви подивіться на середню та західну частини України, де такі масиви…
Тому, племінна робота – вона розвинена, але наразі в більшості зорієнтована на фанатів своєї справи, фахівців, які її обожнюють. Я свого часу, починаючи з 2006 року до 2018 року здійснював племінну роботу з поголів’я асканійського м’ясного типу українського м’ясної породи, який був створений в Асканії Новій. Я консультував господарство «Таврійські свині» Херсонської області. Тримав це поголів’я, тому що в Україні його більше ніде не було. Це аутентичне вітчизняне поголів’я було на грані вимирання. Я тоді дзвонив в усі інстанції, просив підтримати, адже воно не конкурентоздатне з усіма ультрам’ясними породами, лініями. Тому що, коли приїжджає покупець, йому якість м’яса не потрібна – йому важливі об’єми, аби перекрутити на пельмені та сосиски. Навіщо йому та якість? Хоч керівники господарства і я особисто брав м’ясо лише асканійського м’ясного типу української м’ясної породи. Але потім керівник господарства сказав, або я годуватиму поголів’я за власні кошти, або вони замінюють їх сучасними ультрам’ясними генотипами. І з 2018 року це поголів’я перестало існувати. Один я поплакав над цим поголів’ям, коли його відвозили на м’ясокомбінат. Нікому нецікаво, а я 12 років беріг це поголів’я – національне надбання, національний генетичний ресурс: писав статті, наукові роботи. І мені хтось подякував? Ні. Ось таке відношення до племінної роботи. Ніхто не хоче напрягатись.
Все ж фахівці є, але вони втрачають надію в цю справу, багато переорієнтовуються в комерцію, а хтось взагалі їде з-за кордон працювати, і не обов’язково за професією.
Тому, племінна робота є, але в неї потрібно вкластись і повернутись в бік того, що ми гарно вміємо. Не в космос з Ілоном Маском дивитись, а займатись серйозними аграрними сучасними справами.
АЮ: Чи є АЧС, на вашу думку, головною причиною масового скорочення поголів’я свиней в Україні?
В.Л.:Африканська чума свиней (АЧС) за час свого існування вже переколихала майже весь світ. Не виключенням стала і Україна. Це вірус, і необхідно створити високий рівень біобезпеки господарств, а в тих осередках, де неможливо це зробити – заборонити вирощувати поголів’я свиней, аби не розповсюджувати смертоносний вірус. Тобто, населення, яке утримує свиней, не буде займатись біобезпекою – воно буде рознощиком. Це перше.
Дикі кабани є основними рознощиками вірусу – їх теж потрібно мінімізувати, або мінімізувати їх контакт із рослинними кормами, які використовуються для годівлі свійських свиней. Тому що вірус потрапляє на ферму через зерно, комбікорм і т.д.Цю ланку потрібно розірвати. Або проводити обов’язково термічну обробку комбікормів. Хоча людина і на телефоні може занести цей вірус…
Тим виробникам, які постраждали від АЧС, необхідна підтримка, а у нас все кардинально протилежно. Припустимо, у вас вдома захворіла свинка, здохла. Ви викликаєте ветеринарну службу, вона приїжджає, бере проби та підтверджує, що ця свинка здохла від АЧС. Вам компенсують як фізичній особі майже 100% ринкової вартості вашої свинини. Якщо така ж ситуація виникає у юридичної особи, де 10 тисяч свиней (промислове виробництво), вам ніхто і нічого не компенсує.
Чому на сьогодні ринок свинини, зараженої АЧС, такий широкий? У соцмережах є групи, де розміщують оголошення щодо продажу такої свинини. Ця свинина йде у ковбасні вироби, у пельмені. Вони роз’їжджаються по всій Україні і до 4 місяців вірус зберігає свою активність у ковбасних виробах. І от ситуація: приходить робітник на ферму з бутербродом, поїв, а шкурку від такої ковбаси кинув свиням. І від цього згоріла вся ферма. Тобто, існує проблематична необізнаність наших людей у цьому напрямку, нехтування елементарними правилами біобезпеки, і тому ми досі маємо проблему розповсюдження цього захворювання.
Основним рознощиком вірусу є приватний сектор, який, в основному, і підкосила АЧС. Згідно офіційній аналітиці кількість свиней в приватних господарствах знижується, і збільшується кількість в промислових господарствах. Великі комплекси зараз перейшли на вахтовий метод роботи. Тобто, є вахта 14 днів – заїжджають фахівці та працюють, проходять повний карантин. Такий підхід вирішує проблему.
Знову ж таки, ситуація: спалахнула на фермі АЧС, а поряд є свій потужний переробний комбінат з ковбасним цехом. Всі ці заражені свині транспортувались туди, а цей корпус закрили, обробили формаліном, продезінфікували і запустили наступних свинок. Ну а ковбаса ж роз’їхалась по всій Україні. І це постійний кругообіг – ми не можемо його розірвати. Поки люди не перестануть боятись показувати наявність АЧС, ми не розірвемо цей порочний круг.
Якщо була б налагоджена система компенсування втрачених свиней… Наразі в Асоціації свинарей України добиваються розділити компенсацію на сегменти: якщо це високий рівень біобезпеки, то відшкодовується 70% збитків при АЧС), середній – 50%, низький – 20%. Зробіть це. Таким чином, людина ж буде робити все, щоб унеможливити потрапляння вірусу і спати буде спокійніше.
Це одна з головних проблем свинарства. В комплексі: АЧС, відсутність продуманої налагодженої державної підтримки, небажання бізнесменів чекати прибутку – 3-5 років, бо немає впевненості в завтрашньому дні. Це основні моменти стримування бізнесу.
АЮ: Наскільки на сьогоднішній день в Україні свинокомплекси матеріально-технічно забезпечені? Чи відповідають європейським нормам роботи?
В.Л.:Якщо їх розглядати в аспекті високотехнологічних господарств, то на сьогодні вони дуже добре устатковані обладнаннями і інноваційними підходами. Беремо, наприклад, господарства Миколаївщини: СВК «Миг-Сервіс-Агро», СТОВ «Промінь», ПОП «Вікторія», ПП «Думітраш», ФГ «Агро-1», ТОВ«АФ«Корнацьких» – це високотехнологічні господарства.
Той, хто в цьому реально бачить перспективу, хто хоче знизити собівартість – рухається в тому напрямку. Якщо ти хочеш знизити собівартість, то необхідно лише високотехнологічне господарство. По-іншому – ніяк не вийде. Адже потрібно мінімізувати: затрати на корм, витрати на ветеринарку, витрати на фонд з/п. Відповідно, якщо ти механізуєш і автоматизуєш виробництво, тобі менше людей потрібно. Тому і фонд з/п буде менше. Так, окупність вкладених інвестицій в тебе буде розтягнута на 3-5 років, але, якщо в тебе ще й люди будуть висмоктувати гроші на з/п, то окупність розтягнеться ще на довше. А так ти будеш віддавати тільки на амортизацію і на компенсацію цих витрат.
Основним джерелом формування конкурентних переваг є не ціновий фактор, а інновації. Тобто, впровадження новітніх технологій – фактор підвищення конкурентоспроможності та зменшення собівартості. Якщо в Америці, в Бразилії собівартість в межах 23-25 грн – це говорить про високу технологічність підприємства.
Високотехнологічність свинокомплексів – широкий спектр всіх технологій. Це ізольоване утримання свиней за боксовою системою на щілинній підлозі, тобто немає контакту гною і тварини; це механізована подача корму, водопостачання, регуляція мікроклімату. А також це супергенетика – ті свині, які при всіх умовах утримання і вакцинування дають нам 14-16 поросят, і вони виростуть до 100-110 кг за 160-170 днів. Це і є високотехнологічні показники, це є інноваційне і супертехнологічне обладнання. Це замкнутий цикл потоково-цехової системи виробництва продукції свинарства: цех відтворення, цех опоросу, цех дорощування, цех відгодівлі – і от йде кругообіг свиней в природі.І таких свинокомплексів у нас стає все більше. Тому що всі розуміють, що в умовах біобезпеки, в умовах зменшення собівартості – іншого шляху немає.
Буде сало, буде хліб – віват славетному НУБіП.
Фото: архів Вадима Лихача