Виноградарство попри економічні негаразди є інвестиційно привабливою галуззю сільського господарства та перспективним напрямком розвитку сучасного агробізнесу.
Виноград має універсальний характер можливостей використання. Ця корисна ягода може бути використана як для споживання у свіжому вигляді так і для виробництва різних видів продовольчої продукції, у тому числі алкогольних та безалкогольних напоїв та соків. Основна поживна цінність та смакова якість винограду зумовлена вмістом цукру в ягодах. За даними українських науковців вміст цукру в ягодах винограду складає від 12 до 30% залежно від сорту та умов, в яких він вирощувався. Що важливо, він представлений в основному глюкозою та фруктозою, а це,як відомо, найбільш легкозасвоювані цукри.
Але в наш час при науково обґрунтованій нормі споживання свіжого винограду на одну людину, що складає 8 – 10 кг на рік, фактично споживається набагато менше цієї норми. Якщо разом скласти імпорт та виробництво винограду в Україні, то це не перевищить 2 кг в рік з розрахунку на одну людину.
За даними порівняльного аналізу статистичної звітності Державної служби статистики України станом на 2016 рік під виноградними насадженнями у плодоносному віці усіма категоріями господарств було зайнято 45,1 тис. га.. Найбільша площа виноградників у плодоносному віці в структурі насаджень має Одеська область – 27,4 тис. га. (64%), Миколаївська область – 5,5 тис. га. (13%), Херсонська область – 4,5 тис. га. (11%) і Закарпатська область – 3,4 тис. га.(8%). Нині 96% усіх насаджень винограду зосереджено в цих чотирьох регіонах України. Загальна площа під виноградниками у плодоносному віці у решті регіонів займає близько 4% від усієї частки в їх структурі. Тому можна зробити висновок, що основне виробництво зосереджене в зоні Степу. Але не зважаючи на цифри статистики, не треба забувати, що у середині 80-х років минулого століття у зв’язку з антиалкогольною компанією виноградники в Україні зазнали масової вирубки, а у 90-х роках через тотальний дефіцит коштів в Україні відновлення виноградників практично не проводилося. Тому більша частина виноградників є застарілою і перебуває в малопродуктивному віці. Вартість одного гектару винограднику у доларовому еквіваленті становить від 15 тис. доларів, тому сьогодні виноградарі лише намагаються зберегти існуючи посадки. І це зрозуміло. Після девальвації гривни вартість одного гектара винограднику стала дуже високою.
Для того, щоб мати змогу оновити існуючи застарілі виноградники треба мати не тільки велику кількість коштів, але й нові вітчизняні сорти, що повинні бути високопродуктивними, адаптованими до певних умов Степу, де основним лімітуючим фактором є волога, стійкими до розповсюджених хвороб та шкідників. В цьому має допомогти така наука, як селекція. Але для того, щоб отримати необхідний результат, потрібна повноцінна наукова база. Єдина профільна наукова установа – це ННЦ «Інститут виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова» НААН України де займаються також і питаннями селекції винограду. Тому важлива зацікавленість та підтримка держави для створення належної матеріально – технічної бази. До того ж потрібно відновити розплідники саджанців. На сьогодні їх існує лише два – агрофірма «Білозерський» та «Придунайський». На відновлення цього фонду підуть десятки років.
Повноцінне плодоношення винограднику настає через 7 років, коли він дає свій другий урожай. Тут постає ще одна проблема – це проект Закону України «Про оборот земель сільськогосподарського призначення», який представило к обговоренню Державне агентство земельних ресурсів. Державний комітет по земельним відношенням вважає 7 років оптимальним періодом для мінімального строку оренди землі. А зараз, уявіть, що ви вклали в свій виноградник не одну тисячу гривень, а через 7 років, коли він почав приносити вам дохід, власник землі вирішує розірвати з вами орендну угоду. Тому можна зробити висновок, що цей документ не надає можливості виноградарю використовувати землю в якості реального ефективного актива.
Нажаль в Україні в наш час галузь виноградарства знаходиться у плачевному стані. Посадка винограду не проводиться, а коштів які б підтримували існуючи посадки катастрофічно не вистачає. Це веде до зменшення загальної площі виноградників, що в свою чергу впливає на розвиток всієї галузь загалом. Якщо ми забажаємо відновити ці площі, то треба пам’ятати , що природою закладено не менш чотирьох – п’яти років, перш ніж виноградна лоза дасть повноцінний урожай.
Я вважаю, що один з можливих шляхів розвитку виноградарства України в цілому – це шлях, яким пішов сучасний Китай. На сьогодні ця країна випереджає Францію та претендує на місце нової світової столиці виноградарства та виноробства. В Піднебесній під виноградники відвели майже 800 тис. га.. Галузь виноградарства підтримує правляча влада. Державні службовці примусово обмежують імпорт закордонного спиртного. З районів, які виробляють вино створюють «винні регіони» де є податкові пільги. Також в Китаї ведеться активна науково – дослідницька робота з виноградарства – в Академії сільськогосподарських наук КНР та на кафедрах плодівництва декількох сільськогосподарських інститутів. На все це держава виділяє кошти, тому їх спеціалісти мають змогу обмінюватися досвідом з іноземними спеціалістами, а лабораторії вірусології, мікробіології, селекції та технології вина оснащені найсучаснішим обладнанням. За даними досліджень і аналізу інформації оглядового видання USDA «Fresh Deciduous Fruit: World Marketsand Trade (Apples Grapes & Pears)» у 2016 – 2017 маркетинговому періоді Китай знаходиться на першому місці у світовому виробництві усіх сортів винограду.
Тому Україні потрібно нарощувати власне виробництво винограду як для внутрішніх потреб так і для збільшення його експорту, щоб ефективно використати експортну нішу світового ринку у найближчі роки.
Автор: експерт в сфері сільського господарства Євгенія Ткачова