«Це було, насправді, дуже страшно»: жителька Києва поскаржилась на браконьєрів Кінбурської коси

19 сентября, 2017

Не дивлячись на те, що Кінбурську косу прозвали справжньою перлиною Херсонської області, там є і зворотній бік. Про свій жахливий відпочинок на Кінбурні вирішила написати киянка Galya Plachynda.

«Ви хотіли, аби я розповіла про найнещасливіший мій день на Кінбурні? Моя донька, подивившись фотографії, сказала: «Не треба про це писати, це занадто жахливо, а жахіть у нашому житті і так вистачає …». А я думаю – треба написати. І ще я думаю, що на територіях наших національних заповідників, природних парків, заказників etc давно вже треба оголошувати стан екологічної катастрофи….

…Об тіло першого мертвого дельфіна я ледь не спіткнулась. Бо дивилась не під ноги, а в небо – туди, де сотні пташиних ключів здійснювали тренувальні польоти, готуючись до свого найголовнішого польоту, міжконтинентального…
Я зрозуміла, що це дельфін-мама, коли в кількох десятках метрів побачила й дитину – тіло було ледь не удвічі меншим», – розпочала свою розповідь вона.

«Словом, на відтинку берега протяжністю близько двох кілометрів я натрапила на п’ять мертвих дельфінів. Якщо врахувати, що протяжність Кінбурнської коси з боку моря складає близько 20 кілометрів – скільки ще мертвих тварин я могла побачити у цьому «заповіднику»?
Придивившись до почорнілого, об’їденого тіла одного з них, я помітила, що те, що лишилося від плавника – дуже нагадувало ручку маленької дитини, чотири маленькі пальчики..
Я ридала — сама, далеко від людей (бо зайшла кілометрів на десть вглиб коси) , тому що не мала змогу поховати мертвих дельфінів,нутрощі яких вже видзьобали чайки. Я потім подумала – якщо сюжет про цю кінбурнзьку біду показали «по телевізору», чому співробітники обох заповідників, які в сюжеті коментували ситуацію, потім не поховали тіла? Що ж це за бидляцтво таке? Чи це вже нові жертви кінбурнських браконєрів?», – обурюється Галина.

Далі вона написала, що не лише дельфіни страдають від рук браконьєрів, а й креветки.

«Моторки браконьєрів, які убивають дельфінів, виловлюють на Кінбурнзі креветку. Вірніше, її залишки. Креветки в Ягорлицькій затоці вже нема. Нема креветок – нема риби, нема риби – нема птахів. Що буде далі? А кого це хвилює, правда, Остап? Перед самим розвалом Союзу якийсь умнік додумався збудувати на Кінбурні експериментальне мідійно-устричне підприємство, яке мало виготовляти консерви із таких корисних для раціону радянської людини морепродуктів. Зараз, як стверджують місцеві, це підприємство — фактично легалізований браконьєрський «креветочний» бізнес. Судячи зі слідів вантажівок (на фото) – ловля креветок йде повним ходом. На територію підприємства заходити не можна – окрім попереджувальних табличок, її охоронять симпатичні вовкодави. Крихітна стопочка вареної креветки, розміром з наперсток, в Очакові, Миколаєві, Одесі вартує 30-40 гривень. Неважко зрозуміти що мова йде про мільйони гривень, частину з яких кінбурнські браконьєри — знову ж таки, зі слів місцевого населення, справно заносять у високі урядові кабінети, а тому почувають себе на Кінбурнзі дуже спокійно.
Та про це усі воліють мовчати. Мовчать і мертві дельфіни 
Простіть нас. Постіть мене. Єдине, що я можу для вас зробити – не мовчати.»

 

Новости по теме

| | | | |