«Золота культура»: вирощування кунжуту на півдні України можливе, але за умов зрошення

17 октября, 2018

У рослині, про яку ми поговоримо, міститься лінгам, який уповільнює процеси старіння, а за старовинною легендою ця рослина входить у склад еліксиру безсмертя. Ця рослина має назву кунжут, а деревні греки називали його сезам.

До сих пір багато вчених сперечаються про походження цієї культури. Хтось вважає, що кунжут вперше культивували у Індії, а хтось його батьківщиною вважає Південну Африку. І хоча про культивування цієї рослини йдеться у старовинних індійських рукописах, все ж найбільш розповсюдженою є гіпотеза про африканське походження кунжуту. Завдяки своїм харчовим достоїнствам, рослина, можливо, входила в меню моряків та була завезена саме ними до Індії. Кунжутне насіння є традиційним джерелом масла в цій країні. Зараз Індія виробляє близько 680 тисяч тонн насіння сезаму на рік і знаходиться на другому місці за обсягом виробництва. Країна також займає перше місце за розміром площ під вирощування даної сільськогосподарської культури (2,5 млн. га). Індійські штати Гуджарат і Західна Бенгалія поставляють більшу частину продукції в країні, збираючи 200 тисяч тонн кунжутного насіння на рік. В Китаї площі посіву цієї рослини складають 900 тисяч гектарів. Іншими важливими виробниками кунжуту є М’янма, Ефіопія, Нігерія, Танзанія і Судан. Однак найбільш продуктивні кунжутні ферми розташовані в Греції, де в 2013 році були зареєстровані найбільші продуктивності на гектар. З іншого боку, найбільшими країнами-імпортерами кунжуту є Японія, Китай, Туреччина, Південна Корея та Ізраїль. Згідно з прогнозами фахівців, протягом 2018 -2024 рр. Європа перетвориться у великого імпортера кунжуту поряд з азіатськими країнами. А може існує можливість вирощувати кунжут й на півдні України?

Кунжут сезам індійський (Sesamumindicum L.) – однорічна трав’яниста рослина. Висота його досягає 150 см, але залежить від умов вирощування. Насіння кунжуту дрібні та за формою нагадують насіння льону. Кунжутне насіння за кольором буває білим, жовтим, коричневим та чорним. Але найчастіше зустрічаються два основних види: білий та чорний. Білий є більш для нас знайомим. Він застосовується в кулінарії для страв, що піддаються термічній обробці. А ось купити чорний кунжут складніше, він коштує дорожче, але зміст деяких корисних речовин в цьому продукті вище. Ще відрізняється від білого тим, що реалізують таке насіння без видалення лузги, а серцевина має також чорний колір. На смак чорний більш гіркіший, але олія з такого кунжуту набагато цінніша та якісніша, має неперевершений склад. За ароматом більш яскравим є саме чорний кунжут. Чорні насіння виробляють в Китаї (був культивований в цій країні 5000 років тому), Таїланді, білі – здебільшого, в Африці, Середній Азії, Пакистані, Мексиці, Сальвадорі, Гватемалі.

Кунжут є олійною рослиною, так як насіння містить 55-60% олії і 24% білка. Кожна країна використовує кунжутне насіння по різному. Наприклад, у Японії вживають його з вареним рисом, огортаючи рисові кульки кунжутом. В Африці їдять кунжутні листя. А в Америці кунжутну олію намазують на хліб. А ось у Франції кунжут застосовують тільки у косметиці. Згідно з результатами дослідження, представленим на щорічній конференції фахівців Американської асоціації серця (American Heart Association), вживання кунжуту сприяє нормалізації артеріального тиску і рівня холестерину в крові.

В Ізраїлі кунжутне насіння є доволі популярним. Його можна знайти у всіляких стравах – від булочок з гамбургерами до піци, кунжут є основним інгредієнтом традиційних страв, таких як тхіната – солодкого десерту халви. Але, що дивно, Ізраїль не є батьківщиною кунжуту, хоча той присутній в основних національних стравах.

Зараз дослідницька група Інституту рослинних наук і генетики в сільському господарстві імені Роберта Х. С. Сміта розробляє біотехнологічний підхід, який дозволить покращити та пришвидшити процес розмноження кунжуту. Для цього потрібно поліпшити якість насіння. Вчені ідентифікують тисячі генетичних ліній кожного року та вручну схрещують пилок з квітковими структурами, щоб мати можливість вийти на світовий ринок з поліпшеною генетичною лінією кунжуту, чи то вищий урожай, більш високий вміст олії, природний опір або толерантність до певних хвороб та шкідників. Цей процес на даний час займає від 8 до 12 років! До речі, як з’ясувалося, насіння кунжуту не дуже багато й досліджували, а в Journal for Food Research, міжнародній базі даних, є тільки один запис, що відноситься до досліджень насіннєвого кунжуту. Ізраїльські вчені вважають, що такі дослідження мають велику перспективу, бо попит на ці насіння різко збільшився за останні роки, коли були зроблені нові відкриття та з’ясовані їх переваги для здоров’я.

Вирощування кунжуту має свої особливості. Рослина є посухостійкою, але за рекомендацією вчених-селекціонерів, необхідно правильно підібрати групу екотипу. Екотипи відрізняються за біологічними та морфологічними особливостями, але головне, що вони дуже різні за чутливістю до вологи ґрунту та повітря. Простими словами, якщо посіяти екотип в умовах, що йому не притаманні, то це призведе до повної втрати врожаю. Так як південь України відрізняється низькою відносною вологістю повітря, то для регіону найбільш підійде сорт кунжуту, що створений на основі далекосхідного екотипу, який відрізняється скоростиглістю і стійкістю до бактеріозу. А ось середньоазіатські та закавказькі сорти не можуть бути використані на півдні України. Тому до недоліків при вирощуванні кунжуту може бути відносна його схильність до ураження грибними і бактеріальними хворобами, яка завжди проявляється при культивуванні на Півдні України завезених з інших країн нерайонованих сортів.

Кунжут є теплолюбною рослиною. Нетривале зниження температури нижче 15°С істотно затримує появу сходів, адже зростання рослин при цьому припиняється. Лише при оптимальному забезпеченні ґрунтовою і повітряною вологою кунжут дає добрий урожай, а при вирощуванні на богарних землях в умовах посухи його врожайність різко знижується. Особливо негативно впливають на цю культуру суховії, які збігаються з періодом цвітіння. У зв’язку з цим, а також враховуючи тривалий вегетаційний період і можливість дозрівання у вересні, кунжут слід вирощувати в умовах зрошення. Крім цього, слід пам’ятати, що кунжут – рослина короткого дня, і просування посівів в більш північні райони продовжує терміни його вегетації. Стадія яровизації у нього коротка. На Півдні України необхідна для посіву кунжуту температура ґрунту зазвичай встановлюється в кінці квітня-початку травня, а граничний термін сівби – середина другої декади травня. Тому за рекомендаціями фахівців, в Україні перспективними для вирощуванням кунжуту є Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька і Дніпропетровська області. Урожайність кунжуту становить 12-15, а при зрошенні 18-20 ц/га.

Кунжут має багато цікавих особливостей й стосовно збору врожаю. Про те, що прийшла пора збирати врожай визначають за листям. Коли вони жовтіють і починають опадати, потрібно зривати коробочки з насінням. На великих плантаціях врожай збирається, поки коробочки ще зелені, бо варто кунжуту перезріти, як плоди розкриваються від найлегшого дотику. На невеликій площі кунжут як росте і зріє, так і збирається в свій термін, коли коробочки придбають буруватий колір. У Китаї і Палестині зрізують стебла кунжуту вручну та розкладають їх на підкладці. В африканських країнах їх підвішують «вгору головою», формуючи вузькі снопи. Що стосується США, в цій країні кунжут давно збирають за допомогою спеціальних комбайнів.

У державному реєстрі сортів рослин, придатних для поширення в Україні, знаходяться 4 сорти: Боярин, Кадет, Гусар та Ілона. Всі сорти рекомендовані для використання в конди­терській та олієжировій галузях, вони є світлонасінними та високо олійни­ми. Культура кунжуту найбільш трудомістка та вибаглива до умов ви­рощування, але це «золота культура». Вона забезпечує найбільший прибуток з одиниці площі, від якого не відмовляться виробни­ки, отримавши його хоч раз.

Текст: Євгенія Ткачова

Новости по теме

| | |