Керівництво Чорноморської ОТГ намагається створювати всі умови для того, щоб її жителям не захотілося звідси їхати. Чесно кажучи, приїхавши з несподіваним візитом в село Чорноморка, і познайомившись з місцевими людьми, школою, культурою, їхати назад в місто нам і справді не захотілося. Нам доброзичливо показали і розповіли про свої проблеми, досягнення, що ми спробуємо донести в нашому матеріалі.
Спочатку ми попрямували до сільської ради з надією поспілкуватися з главою об’єднаної територіальної громади Андрієм Дмитренко. На жаль, саме в цей день він був у від’їзді, тому з великим ентузіазмом про життєдіяльність села і громади в цілому нам почала розповідати секретар Чорноморської сільради Тетяна Мелентьєва. Як у будь-якого села, тут також є свої проблеми. Наприклад, своїми силами в сільраді не справляються з ремонтом доріг, тому, за словами секретаря, зараз їм потрібно шукати співфінансування. Також є свої складності і в медицині.
– Справа в тому, що ми її почали добре розвивати ще до перетворення в ОТГ. Амбулаторію відремонтували, апаратурою почали забезпечувати, стоматологічний кабінет відкрили, і у нас медицину забрали в район. Ми збиралися відкрити тут лабораторію, але у нас її забрали. І зараз ми боремося тільки з тим, щоб її не втратити. Поки стримуємо. То фельдшерско-акушерскі пункти хотіли анулювати. У нас найдовше село, просто-напросто без ФАПів людям не дістатися до центру. Тим більше, що Україна – старіюча нація. Дуже багато людей похилого віку. І це постійно доводиться тримати під контролем, щоб тільки чого-небудь не анулювали, – ділиться Тетяна Мелентьєва.
Крім цього, вона розповіла, що на сьогоднішній день дуже багато місцевої молоді їде до Очакова вступати на військову службу.
– У нас дитячий садок кращий в районі, школа найкраща, клуб у нас кращий. Ви знаєте, сюди навіть деякі намагаються перебратися. Багато також працюють на Чорноморській косі в курортний сезон, їм цього вистачає, тримають своє власне господарство. Вони вже так звикли і не змінюють свій спосіб життя. Той, хто не хоче працювати, у того проблеми всюди, – запевняє Мелентьєва і порадила ознайомитися з місцевими установами соціального напрямку.
По вулиці Суворова ми попрямували далі…
Школа – яскрава «пляма» в житті Чорноморки
А місцевий клуб готовий дивувати з першого кроку…
По вулиці Суворова ми попрямували далі і через пару кварталів побачили школу, а трохи далі клуб. Вирішили випробувати долю, і в першу чергу попрямували до місцевого клубу. Там ми познайомилися його завідувачем Вадимом Марченко, який відразу ж заварив свіжий чай з кукурудзяними паличками.
– В основному, в клубі робота проводиться по гуртках, концертна програма, клуб за інтересами. Ось ми прийшли і у нас клуб за інтересами. Ми любимо пити чай з паличками. Ремонт ми почали в 2012 році, через два роки закінчили зал, в 2016 хол, – почав завклубом.
Знайомство завжди краще починати з чашки чаю…
Головний екскурсовод по Чорноморці – доброзичливий Вадим Миколаєвич Марченко
Під час бесіди він розповів, як протікає життя в ОТГ.
– При ОТГ стало набагато легше жити. Просто сподіваєшся сам на себе, не чекаєш від держави підтримку – те, що зробив, те й маєш. Так, трохи обмежили наші бажання, тому що раніше жили з розмахом. Зараз же ні – все, що заробив витрачається. В основному, кошти йдуть на бюджетні сфери, на соціальні. У нас і дитячі сади, і школи працюють. У нас школа найбільша в районі на 600 або 700 осіб. Стабільності не було, хоч зараз трохи з’являється. Нам легше, бо місто рядом. Вода 9 гривень за 1 куб, в місті, по-моєму, 35. Водопостачання, електромережа у нас налагоджені. Опалення: з газового ми пішли, перейшли на альтернативне. Школа опалюється сміттям, соломою. Те, що раніше спалювалося на полях, викидалося – зараз у нас реалізовується. Клас фізики – найхолодніший у нас, градусів 17-18. В інших – 22. Я ще в школі викладаю музику. Так ось, зараз робимо ремонти в класах – повністю зриваємо підлоги, стіни, використовуємо рідкі шпалери, встановлюємо плазми, нові меблі. Пенсіонери пенсію отримують, приходять в клуб співають. Якщо потрібна якась допомога, сільрада завжди виділяє на операції, лікування, похорон. Чорноморка живе при комунізмі! – з посмішкою заявляє Вадим Миколайович.
Допили чай і пішли оглядати клуб. Неозброєним оком було видно, що тут зовсім нещодавно був зроблений ремонт. Потрапляємо в клас, де зазвичай діти займаються на музичних інструментах. Тут молоді таланти займаються на сучасній техніці: барабанах, електрогітарах, синтезаторах. А вже через кілька хвилин ми опинилися в актовому залі колишнього колгоспу, ремонт якого був зроблений своїми силами. За словами Марченка, тут була розширена сцена і обладнаний пульт управління. У ньому влаштовують кіноперегляди, концерти.
У холі же висить плазмовий монітор, на якому проектується все, що відбувається на сцені в момент концертів і виступів.
– Справа в тому, що чоловіки у нас жінок коли вигулюють, відразу збігають поспілкуватися в хол. Тут зазвичай знаходиться виїзна торгівля: привозять воду, пиво. Вони сидять, бачать як їх дружини виступають. І ніби вийшли, і концерт бачать, – відмічає Вадим Миколаєвич.
У світлому холі часто проводять церемонії одруження, а його стіни прикрашають знімки, що свідчать про активну діяльність громади села.
– У нас Андрій Анатолійович (голова Чорноморської сільради — прим.ред.) хлопець ідейний, у нього має бути все по поличках. Якщо ми щось зробили, ми повинні це зберегти в історію, – каже завклубом.
Тим часом, в школі скоро мав продзвонити дзвінок на велику перерву і ми попрямували туди в супроводі Вадима Миколайовича. По дорозі ми заглянули в котельню.
Потрапивши в шкільний коридор, насамперед ми ознайомилися зі спортивним залом. За словами вчителя фізкультури, цей спортзал найбільший в районі. Ремонт тут зроблено – залишилося тільки дах довести до розуму.
Директор школи Алла Сидорчук
Пізніше до нас приєдналася директор школи Алла Сидорчук, провівши невелику екскурсію по класах. Звичайно ж, найголовнішою гордістю є два «свіженьких» класу, ремонт яких обійшовся у 135 тисяч гривень. У майбутніх планах в школі запланований ремонт ще двох класів. До слова, в минулому році по всьому периметру школи були утеплені стіни з зовнішнього боку, завдяки чому, за словами директора, вдалося підвищити температуру на 6-8 градусів в кожному класі.
– Об’єднання в громаду дає дуже багато. До того у нас фінансування як такого не було. Крім фінансування на харчування та зарплати вчителям нічого не було. У нас тоді було таке поняття як батьківський комітет, вони збирали гроші, напевно, як і в Миколаєві. Звичайно, збирають не нечувані суми, але все одно гроші завжди не приємно збирати і здавати. Ще, коли ми були в Очаківському районі, сільська рада почала виділяти кошти на поточні ремонти, а ми в школі відмінили батьківський фонд. Якщо брати за минулий рік, то на нашу школу, тільки на ці два класи по кожному пішло 135 тисяч гривень – це з партами, технічним обладнанням, оплата за роботу. Крім цих коштів, у нас є поточні витрати. Щоб ви розуміли, ми навіть туалетний папір купуємо за комунальні гроші. Загалом, десь тисяч 400. Але це без харчування. У нас харчуються безкоштовно за рахунок сільської ради всі діти 1-4 класів, діти з багатодітних сімей, діти-сироти під опікою, і діти з малозабезпечених сімей. Тобто, 80% дітей харчуються за рахунок сільської ради та 20% платять, – гордо розповідає директор.
Крім цього, дітям ніколи нудьгувати і влітку. Незважаючи на те, що під боком круглий рік Чорне море, цього року з сільської ради було виділено 100 тисяч гривень на знайомство з Україною: Київ, Запоріжжя, Харків, Львів, Карпати.
– Усі поїздки, усі змагання, поїздки в театр у Миколаїв, музеї, розважальні програми – усе за рахунок сільської ради. Якщо так взагалі порахувати, то напевно і в мільйон не вписатися, – впевнено заявляє Сидорчук.
Поспілкувавшись з місцевими людьми, розумієш, що успіху домогтися можна лише в тому випадку, коли докладаєш максимум зусиль, і починати, в першу чергу, необхідно з себе. Людям в Чорноморці не потрібна Європа, вони готові створювати її власними силами у себе на Батьківщині.
– Хлопці, яка Європа? У нас все під ногами, потрібно просто це розвивати. Адже ми не вкладаємось. Ми запаскудили все. У нас стільки землі. У мене троє дітей, дружина. І у мене немає стегна, протез стоїть, і я умудряюся тримати 5 голів худоби. М’ясо здаю в дитячий садок, одержую гроші. Я працюю на землі, і бачу результат. Або я повинен їхати в ту ж Польщу на заробітки. Але там треба працювати і не по 8 годин, а по 12. Але потрібно враховувати і дорогу, і харчування, сім’ю не бачиш, пересилати гроші додому. Люди у нас зажрались. Звикли, що у нас є все. Людина – така істота, яку потрібно постійно тримати в напрузі. Село – та ж велика сім’я. Ти ж у будинку теж якісь умови створюєш: зона для відпочинку, зона для роботи. Так і тут – роботи ще дуже багато, – резюмує Вадим Марченко.
Читайте також: Чи покращилася життя куцурубцев в ОТГ?